Музичні інструменти

Ідіофони - група музичних інструментів, джерелом звуку яких слугує матеріал, здатний звучати без додаткового натягу (як того вимагають струни у хордофонів або мембрани у мембранофонів). Звичайно ідіофони складаються повністю з матеріалу, що звучить — металу, дерева, скла, каміння, іноді з нього виготовляється лише ігрова частина.

Ідіофони поділяються на:

•   Ударні ідіофони — інструменти, по яких безпосередньо вдаряють паличками чи долонями (наприклад ксилофон, тубафон, гонг, тарілки, дзвони), або струшують (маракаси, флексатон, пандейра). Переважна більшість ударних інструментів, які не є мембранофонами (як наприклад литаври і барабани), є ударними ідіофонами.
•   Щипкові ідіофони — звук видобувається в результаті защипування звучащого тіла пальцями виконавця або спеціальним пристроєм. Найвідомішим щипковими ідіофонами в Україні є дримба і шарманка.
•   Фрикційні ідіофони (від англ. friction — тертя) — звук видобувається в результаті тертя інструменту смичком, щіточкою, долонями. Прикладами фрикційних ідіофонів є скляна гармоніка, скляна арфа та інші. Деякі композитори-авангардисти використовували як фрикційний інструмент також вібрафон та тарілки, використовуючи замість традиційних паличок смичок.

•   Духові ідіофони — звук видобувається в результаті збудження вібратора від потоку повітря, що на нього направляється. Деякі дослідники відносять до цього типу інструментів акордеони, губну гармошку та інші подібні інструменти, однак в класифікації Хорнбостеля-Закса, ці інструменти відносяться до аерофонів.

Ударні ідіофони: 

Ксилофо́н — ударний музичний інструмент з визначеною висотою звуку. На дерев'яних пластинках — клавішах інструменту грають спеціальними паличками, з наконечниками з дерева, пластику або щільної гуми.

 Тарі́лки (італ. piatti,нім. Becken,англ. cymbals від грец. χυμβαλον) - ударний музичний інструмент з невизначеною висотою звуку. Тарілки відомі з часів стародавніх Єгипту, Індії, Китаю. В Європі відомі з середньовіччя.

Лита́ври (італ. timpani, пол. kotły, нім. Pauke)- - ударний музичний інструмент з визначеною частотою звуку. Литаври - інструмент азійського походження, в Європі відомі з 15 століття.

Бараба́н — загальна назва для ряду ударних музичних інструментів групи мембрафонів, що складається зі шкіри (пергаменту, пластику, нейлону), натягнутої на резонатор. На барабані грають паличками або руками.Також барабан це інструмент, який був створений заради відтворення звуку биття серця.

Щипкові ідіофони:

 Дри́мба — музичний щипковий інструмент. В Україні найчастіше використовується в гуцульському музичному побуті 

Катеринка, також шарманка (від фр. Charmante Catherine — «Прекрасна Катрін», назви однієї з перших пісень, що виконувалися на катеринці) — механічний музичний інструмент: переносний орган без клавіатури, що відтворює наперед записані на валику композиції.

Духові ідіофони:

Акордеон

Губна гармошка

 

 

Хордофо́ни (від грец. χορδη — струна і грец. φωνη — звук) — група музичних інструментів, джерелом звуку яких є вібруюча струна, натягнута між двома фіксованими точками. Термін «хордофон» з'явився в класифікації Е. М. фон Горнбостеля та К. Закса, усім хордофонам присвоюється номер 3.

Щипкові:

А́рфа (англ. Harp) — щипковий струнний музичний інструмент з вертикально натягнутими струнами на дерев'яній рамі, зазвичай трикутної форми. Концертна арфа — великий музичний інструмент, підтримується рукою. Має до 47 струн і 7 педалей, встановлених знизу для зміни висоти звуку. Струни арфи настроєні за до-бемоль-мажорним звукорядом (ces-des-es-fes-ges-as-b). Кожна з семи педалей підвищує стрій відповідної їй струни на півтону або на цілий тон. 

Лю́тня - родина різноманітних старовинних музичних інструментів поширених в Європі та Малій Азіі зі стародавніх часів.

Банду́ра — український народний струнно-щипковий музичний інструмент. Класичний (діатонічний) і сучасний (діатонічний або хроматичний) інструмент з родини арф, гусель та псалтиріонів. Музикант, граючи на старосвітський чи сучасній бандурі, не притискає струн на грифі, а, подібно до арфи, щипком пальців (лівої руки тощо) у потрібний момент видобуває звук певної струни, зате в XVIII і XIX ст. всі бандури використовували техніку притискання струн до грифа. Бандури XVIII ст. були більш схожі на німецькі пів-лютні, ніж на сучасні інструменти.

Гіта́ра (ісп. guitarra) — струнний музичний інструмент родини лютень. Звук створюється вібрацією струн і підсилюється резонатором — декою інструменту. Гітари поділяються на акустичні, електричні та напівакустичні. Крім того гітари розрізняють за кількістю та матеріалом виготовлення струн, будовою корпусу і призначенням. Гітара використовується як сольний, акомпануючий та ансамблевий інструмент у різних музичних напрямках.

 Смичкові:

Скри́пка — струнний музичний смичковий інструмент. Має чотири струни, які настроюються на квінту (g, d¹,a¹,e²). З'явився у середині XVI століття, прототипом послужила віола. Музиканта, що грає на скрипці називають скрипачем. Майстер, що виготовляє скрипки називається скрипником.

 

Віолонче́ль — струнний смичковий музичний інструмент, родини скрипкових, басо-тенорового регістру. Музиканта, що грає на віолончелі називають віолончелі́стом. Слово походить від італійського violoncello, зменшувальне від violone — контрабас.

Контраба́с — струнно-смичковий музичний інструмент, який має риси як скрипкового сімейства, так і сімейства віол. Загальна висота інструмента приблизно 2 м. На відміну від альта, форма деки якого на сьогодні аналогічна з сімейством скрипок, контрабас зберіг характеристичну віольну форму верхньої частини деки, адже так музикантові набагато зручніше грати у позиціях сольного грифу. Контрабас — це найнижчий за діапазоном струнно-смичковий інструмент. Його чотири струни, на відміну від інших струнно-смичкових інструментів симфонічного оркестру, налаштовуються по чистих квартах: E,A,D,G. Також застосовується п'ятиструнний контрабас з доданою п'ятою нижньою струною «C» чи зі спеціальним пристосуванням для подовження струни Е.

Духові́ музи́чні інструме́нти — музичні інструменти, що являють собою різні за розмірами та матеріалом трубки, в яких внаслідок коливання стовпа повітря, що міститься в них усередині, утворюється звук.



 Окарина, зозулька — керамічна або порцелянова свисткова флейта сферичної форми. Має 10 пальцевих отворів, казковий тембр, імітує завивання звірів, спів птахів, особливо зозулі. Розповсюджена в багатьох країнах.

 

Сопі́лка ( сопілка^{опис файлу}) — народний духовий музичний інструмент, в Україні відомий з княжих часів. Виготовлявся із калинової гілки, бузини, ліщини, очерету та ін. Довжина сягала 30-40 см, у нижньому кінці просвердлювали 5-6 дірочок. У західних регіонах побудували різновиди сопілки — денцівка, дводенцівка, флояра.

Фле́йта (з нім. Flöte) — загальна назва духових музичних інструментів, в яких повітряний стовп починає коливатись під дією струму повітря, що розсікається об гострий край стінки стовбура. Флейтою зазвичай називають найпоширеніший у професійній музиці різновид флейт — поперечну флейту.

Кларне́т (англ. clarinet, італ. clarinetto, фр. clarinette, нім. Klarinette; від лат. — ясний (звук)) — музичний інструмент сімейства дерев'яних духових, винайдений в 1701 році. Широко використовується як сольний інструмент, а також в симфонічному оркестрі, і вважається одним із найвіртуозніших музичних інструментів.

Саксофо́н (англ. saxophone, італ. saxofono від імені винахідника та грец. φωνη) — духовий музичний інструмент.

Труба́ (італ. tromba) — музичний інструмент сімейства мідних духових.

Тромбо́н (італ. trombone, збільшуване від tromba — труба; нім. Posaune) — музичний інструмент сімейства мідних духових.

Трембі́та — народний духовий мундштуковий (дульцевий) музичний інструмент, рід дерев'яної труби без вентилів і клапанів, інколи обгорнутої березовою корою. Довжина до 3 м, діаметр 30 мм, збільшується у розтрубі; у вузький кінець трембіти вставляється дерев'яний, роговий або металевий мундштук (дульце, пищик). Висота звукового ряду трембіти залежить від її величини. Мелодію виконують переважно у верхньому регістрі. Трембіта поширена у східній частині Українських Карпат, зокрема на Гуцульщині.